мамо, пробач, твій син - руїна.
вкладати гроші в руїну
вкладати душу в руїну
любити людину руїну
померлу дитину
що дихає бачить та чує
і подихом небо лаштує
повітря відлунням гартує
чи справді чує?
ступивши убік, мов у казку
буд'обєктом блукає без каски
у каністрах лиш сум та підказки
жодної ласки
у серцях потопити все горе
задирати щораз носа вгору
шукати рятунок у пляшці кагору
без надії на пору
розоране поле - то шрами
відчиня сіячам усі брами
як пролита кров і сльози ночами
все що поміж нами.
