У Гетсиманському Саду
У Гетсиманському саду
Господь у молитвах ридає.
Слова про муку і біду
До Батька в небо відсилає.
Й молитву мовить золоту,
Що Його серце промовляє,
Зронив Він не одну сльозу,
Аж піт кровавий виступає
Про муку знає Він свою,
Й що Юда зраду замишляє.
Любові зрадить він зорю.
До пекла душу відсилає.
О Боже,муки Я прийму,
Хай людство пекло обминає.
Свій хрест я з честю пронесу,
Хай віра сонцем розцвітає.
Гріхи катам я відпущу,
Нехай душа їх не вмирає,
Любовю грішний світ спасу,
Хай людство в мирі проживає.
Страсний тиждень.
Вже страсний тиждень для Христа,
Нестерпні болі наближає.
Й людська гріховна сліпота
Знаряддя мук йому шукає.
В серцях блукає чорнота,
Й на небезпеку наражає.
В гріхах осліплена душа,
З плечей хреста свого скидає,
Їй не досяжна чистота,
Добро Господнє забуває.
Небес блаженна висота
Серця й душі не спокушає.
В думках одна лише біда,
Розпясти Господа бажає.
Зїдає грішна суєта,
Й ногами пекло зачіпає.
Несуть Господнього хреста,
Голгофу сором покриває,
Що на землі її Христа
Людина підло розпинає.
Вже кров стікає пресвята,
Й собою землю покриває
Людина наче не своя,
Що Його образ забуває
Вмира любов і чистота,
Христос у муках помирає.
Його предвічная душа
До Батька в небо відлітає
