У. Вітмен. “Наодинці біля моря вночі…”
Наодинці біля моря вночі.
Вода, неначе сива ненька, сиплим голосом заколисує землю.
А я споглядаю на зорі яскраві і думку гадаю про таємний ключ
всіх Всесвітів та майбуття.
Нескінченна спільність об’єднує все, –
Всі сфери, зрілі та незрілі, малі та великі, всі світила, місяці й планети,
Всі відстані у просторі, всю їх безмежність,
Всі душі, всі живі тіла різних форм, в найрізноманітніших світах,
Всі гази, всі рідини, всі рослини й мінерали, всіх риб та худобу,
Всі народи, кольори, види варварства, цивілізації, мови,
Всі особистості, які існували або могли б існувати на цій чи іншій планеті,
Всі життя та смерті, все в минулому, теперішньому й майбутньому –
Все обійняла нескінченна ця спілність, як завжди обіймала,
Обійматиме, єднатиме та міститиме в собі.
