убив, підняв, ще раз убив
Убив, підняв, ще раз убив.
І так до божевілля знову й знов.
Самообман невинності – аперитив,
А потім реквієм як лейтмотив у кров.
----------------------------------------------------------------------
Та він пручається і здушено кричить,
Його слова, здається, сенсу набувають,
Але програвши, мов з петлі крехтить,
І звуки, стишуючись в гОйданні, стихають.
-----------------------------------------------------------------------
Та щось, утім, із того випадково,
Немов дурман крізь вену знов
Повторює, що дієш помилково,
Подався самознищення шляхом.
Убив. Піднявся. Знову вбив.
Шизофренію, дзеркало чи тінь?
До болю знаний голос оглушив,
А після смак – спустошеність хотінь.
