Вчорашнє сонце висушило сльози
Вчорашнє сонце висушило сльози,
До річки йти не хочеться мені.
А гратися ми й поодинці можем,
Лише тепер із іншими людьми.
Притулку не проси – чужі не впустять,
Хоч стукай їм у двері, хоч в вікно.
А скільки ж є на світі душ-відпусток,
Що сіють в людях доброти зерно!
Не гублячи свої думки у світі,
Все ж намагаються хоч щось, та й донести:
Краплиночку тепла, стеблинку миті,
Іскринку щастя запалить в душі.
