Вечір ламається навпіл
Вечір ламається навпіл під тиском люмінесценцій,
в пошуках себе блукаєш у міста в серці,
в пошуках сенсу побачиш, що він не в сенсі,
участь лише береш мимохідь у сценці.
Витоптав юність в асфальті центральних вулиць,
та все одно почувався як той прибулець.
Вулиці знов від удару ракет здригнулись,
хтось серед ночі прокинеться — ні, не почулось.
Пройдеш повз сотню людей — не побачиш духу,
місто й під обстрілом не піддається руху;
хоч не на фронті, та наче відтяло руку —
десятирічний багаж не побачить друку.
Вʼїхав в кімнату, по-перше — прибрав ікону,
Бог на війні випадає із лексикону,
краще б не небо зробив, а залізний конус,
або Богдана спинив у 'шістьсот якомусь.
Ради не даш і собі, а куди вже — світу,
тільки й роби, що новини зі стрічки зчитуй,
холод в обійми бере і під шкіру зшиту
руки пускає. Здригнутися — значить жити.
вересень 2023
