Від першої особи
За цупкими завісами важких гардин
Мов за пекельним парканом чи райським тином
Мляво, понуро і, як видається згори
доволі картинно
Давно живемо у власних хатинах
як павуки в плетиві своїх павутин,
рідко виповзаємо назовні. Ми мов на карантині.
В очікуванні протягом багатьох людино-годин
На безтурботних і неуважних: вони - наш харч.
Наша пожива.
Не в двобої шпажнім - де клинок на тарч -
ми ведемо свої жнива!
Ми б’ємо зненацька, підступно,
Бо ми від природи злі і лякливі,
Ми не даємо випадку на поталу можливе,
Ми хочемо, щоб вже напевно! Щоб раз!!
І ніякої альтернативи.
Ми всі хворі на сказ і не в міру хтиві,
То ж тільки спалахнув і погас, а не воду в ступі
Товкти. Немає вже ліку, що пам’яті біль притупить,
Амброзії останні ковтки випито і райські сливи
Спожито геть усі. Чисельно трісла шкаралупа
Старої броні. І сочилась крізь них кров, не олива,
Але ж ні, хоч і без сподівань особливих,
Та спадкоємець чи за заповітом наступник
З’явиться сюди як слід оцінити свій спадок:
Чи тут поховане минуле в плямах трупних,
Чи засіяно майбутній урожай - і про всяк випáдок,
Не чекаючи чиєїсь поради,
Поставить тут капкани та пастки аби не зазіхнули,
Не привласнили собі чуже.
Та з часів створення у світі багато чого погнулось
та зламалось. І давно вже
Не подає ознак життя, хоч і вважається живим.
Вміло маскує в собі гниття яскравістю фарб,
А, може, нам тільки ввижається з голоду зими,
Що ми, й те, що відбулось з нами – непересічний скарб,
Вартий дослідження та увіковічення згодом. За мить
Весь наш світ одним порухом загарб
Вихор минучості всього. Душа щемить
Від того, як все з мрій та сподівань
перетворилось у втрачені чи занедбані спроби.
Принцеси - в старих каргань,
Принци - в ниці подоби
Лицарів світла, що кидались на захист без вагань!
Корида перетворилась в пасадобль.
Тепер торкає павутиння лиш невловимий час,
Мимохідь кришачи на дроби
Всі залишки колишньої пихатої оздоби,
І скільки не буди свій бас: «Стань! Стань!»
Вже нічого не зробиш.
І нам зрозуміло і вже не в перший раз,
Що не так і багато серед нас
Тих, хто пише свою долю від першої особи.
