VII “Непотрібні здаються змагання людей”
Непотрібні здаються змагання людей,
коли станеш віч-на-віч із вічністю, з Богом,
як душа вирушає в останню дорогу,
як у пустку нірвани навіки гряде.
На безмовну самотність — мовчазне виття —
не знайти ні потіхи, ні ліку ніколи.
Вчуся наново жити, змагатись із болем,
щоб абсурдом для мене не стало життя.
жовтень 1992
