Вийшли під вечір двоє
Вийшли під вечір двоє
Стежкою лісовою.
Десь в лісі знайшли і рубають колоду.
Стомлені. Ставлять намети.
Збирають хмиз, носять воду.
Біля вогню посідали, вона до нього
схилилась,
Притулилась
Чолом до його напліччя.
Він дістає телефон із кишені,
Світить екраном в обличчя.
Вона дивиться крізь багаття,
Заводить тихого співу.
"Поховайте ви мене, браття,
Разом з конем сивогривим".
Вогонь починає чадіти.
З багаття лунає постріл,
За першим другий і третій.
Звук раптовий і гострий,
Ніби його
Вистукують копита.
"Вберіть же мене, браття,
В найкращі святкові шати.
Вкладіть ви мені, браття,
До рук переможну зброю.
Скропіть моє поховання
Братською свіжою кров'ю,
Хороброю, чесною кров' ю,
Вірною кров'ю кінською".
Вона припиняє співати.
І чує, як дуже стиха,
Верхівками старих в' язів
Глухий пролітає стогін.
Так стогне людина без тями
Чи кінь, що зійшов з дороги,
Упав до ями з кілками
Й зламав передні ноги.
Він усміхається: щось ти завела
Сумної.
Ану заспіваємо іншу.
"Цвіла, цвіла калинонька"
Звучать голоси у тиші.
Багаття поволі згасає.
Вони беруться за руки,
Ідуть удвох до намету.
Останній спалах відлетів
У чорне, зоряне небо.
Верхівки дерев зітхають.
І западає ніч.
