Він все ж піде.
І він піде.
Піде не подившися на світло,
Нашого першого побачення і літа.
Не подивившись на будильник коло нього,
Який показує кількість його "прийомів".
Піде не перевіривши на кухні,
Чи є там залишки розбитих чашок
Від його нахлинувшої болі та розлуки.
Піде забувши про сорочку чорно-білу,
Забувши навіть двері за собою зачинити.
Не подивившись навіть і на мене...
Чи я хоч вкрита від його фальшивої любові "аж до неба".
І він піде.Піде,щоб повернутись знову.І влаштувати у моїй квартирі бунт,тих почуттів чужих і невгамовних.А я залишусь,як і залишась завжди.У цій квартирі "одного спільного бажання".І буду й далі,вестись на усі його медові,І водночас залиті кров'ю перли мови.Бо так все ж є хоч декілька відсотків того,Що він буде промовляти не її ім'я на зорях.І буде відчуття,що він завжди зі мною,Тримає ту крихку стелю з катарсису і гною ран моїх ранкових.
