Вишня
Була я стигла й апетитна Вишня,
І у житті твоїм була колись не лишня.
Ти з'їв мене, лиш кісточку лишив,
Та сонце й дощ мене все ж відживив.
Ти у солодкому житті шукав кислинки,
Й тебе не турбували твої вчинки.
Та знай - усе на дереві росте попарно,
І Вишеньку чужу зривати є негарно.
Як не твоє - до рота не неси,
Лише отримуй насолоду від краси.
Бо ми усі одного Батька діти,
І всім нам хочеться у парі повисіти.
***
