Вона згадає знову нас
Вона згадає знову нас
У тихий час, в самотній час
Коли вітри та буря враз
Здіймуться із гори Парнас
І вдарять землю, на якій
Зійшлися двоє, щоб вночі
Завдати смерть своїй душі
В холодний день осінньої пори
Вона прийде сама туди
І запах листя й шум води
Для неї стануть знов вони
В полоні трав і холоді степів
Де їхній голос обважнів
Із слова в крик, із гніву в гнів
Востаннє зринув з їхніх тіл
Вона триматиме в руках
І білу шаль, і чорну шаль
Могла одного, але й хай
Для нас тепер той водограй
Засяє в променях весни
На тому місці, де вони
Перетворилися на час
Що лиш й залишився від нас
