* * *
Все менше усмішок, все більше сліз.
Похмурі дні. Блукають містом тіні.
Хтось крихту щастя взяв…і не доніс.
Не дивина – воно ж лежить на міні.
Технічний тиск – високий, як в людей:
безсилі тут і найдорожчі ліки.
Світ вариться у казані ідей
сьогодні, вчора, завтра і навіки.
Музеї душать порохом вітрин.
Скульптурам остогидло позувати.
Для щирості шкодуємо хвилин,
боїться серце мріяти й кохати.
Холодні погляди. Кислотний чеше дощ.
Той п’яний спить, а той голодний просить.
Лягає листя на бруківку площ.
Будинків ліс. В повітрі хтось голосить.
Шукаєш сонця навіть навесні.
Скажіть хто-небудь, а воно ще буде?
Замерзли в грудях жарти і пісні.
Безслідно тануть в інтернеті Люди…
