я говорив із піском і травою про тебе
я говорив із піском і травою про тебе,
про те, як ти ходиш, які залишаєш сліди,
які в тебе пальці, зап'ястя, коліна і ребра,
я темній воді і білесим човнам говорив
я все розказав їм, я вивернув душу назовні
і взяв свою тінь за руку і амфорний стан;
немов марсіянин, - чужинець у власному домі, -
обличчя знайоме у приступі знову шукав
і кляв, наче різав, траву, що вже знала про тебе,
і рив той пісок, де ти йшла, ніби скрадений звір
я бачив тебе - і в екстазі спліталися стебла,
і піт, наче патока, застив розпечений зір
а ти все цвіла у своїй неправдивій подобі,
ставала то каменем, то образком на стіні,
і тільки лиш родинка, родинка в тебе на лобі
у кожному тілі тебе видавала мені
і я говорив з непроявленим тільки про тебе
і знав, де ти є, і де зустріч наступну знайдем,
бо хто ж, як не ти, зачаїлася в дюнах і стеблах
і десь під водою щосили хитнула човен
