Я не бокал, щоб чекати блиску
Я не бокал, щоб чекати блиску,
Що ж, в мені контраверсійно все
Ти не знайдеш ні малого зиску,
Бо течія мене вглиб занесе.
В гавань вірну корабель–зрадник
Знову зайде, щоб спокій віднайти
В мить агонії хто є порадник?
Може, я це або ти?
Сонце встає наді мною і сумом,
Волі моєї нема, хто ж і вбив?
Ніби в гармонії тільки із трюмом,
Може тепер існувати приплив.
Брудно на палубі – змий усе гасом,
Може, врятує від болю в душі.
Хтось тихо ходить на ланцюзі з часом,
Хтось з словоплину складає вірші…
