Я не належу...
Не вистачить ні Тори, ні Корану, ні древніх манускриптів,
Щоб розповісти про те, що ховається в мені.
Я — мов безмовний океан, що несе свої таємниці,
Ти чуєш шум його хвиль, але не бачиш глибин.
Ти можеш говорити про голод, про жагу до світу,
Казати, як прагнеш торкнутися кожної істини,
Та хіба ти знаєш, що мої істини — не у словах,
Вони не в тому, що можна виміряти бажанням.
Ти думаєш, що твої бажання схожі на мої,
Що я також шукаю те, чого хочеш ти,
Але я — як вітер, що пронизує дерева,
Ти чуєш його спів, але не вловиш його шлях.
Ти можеш вважати мене божевільною,
Знаходити мої сліди у кожній посмішці, кожній ночі,
Та ти не здогадуєшся, що мої дороги — це лабіринти,
З яких вихід відомий лише тим, хто не боїться заблукати.
Мої бажання не можна виміряти твоїми мірами,
Моя тиша — глибша за будь-який твій крик.
Ти можеш рахувати мої дії, але не знаєш,
Що я — це більше, ніж те, що видно у дзеркалі життя.
Ти кажеш, як і що робити,
Наче знаєш, що означає йти вперед.
Та ти не бачиш, що мої кроки — це танець без правил,
Танець, що несе мене далі, ніж твої думки про мене.
Ти шукаєш мене в кожній, в кожній тіні,
Але я — не тінь і не світло, я — простір між ними.
Я — мовчання між зірками, які ти не помічаєш,
Я — пауза, що робить мелодію глибокою
Ти думаєш, що можеш зрозуміти мене,
Але я не належу ні тобі, ні світові, що ти бачиш.
Я — вічність у миті, яку ти не спіймаєш,
Бо я — це те, що не піддається жодним твоїм словам.
І коли ти подумаєш, що знайшов мене,
Я зникну, мов тінь, що розчиняється у світанку,
Бо я — не та, кого можна тримати або знати.
Я — та, кого можна відчувати, не маючи відповіді.
Я — безмежна глибина, де зникають всі твої запитання,
Я — тиша, в якій лунає тільки серце землі.
Ти можеш шукати мене, але не знайдеш,
Бо я — не в тому, що ти бачиш. Я — в тому, що ти не розумієш.
Автор: Шумська А.В
