Я щаслива...
Серед тисяч поезій і прози мене ні одна не цікавить,
я бавлюсь дитячим графіті.
я знаю, що таке доля.
я завжди – а може й ніколи – була лиш з уявним другом — інші мене не сприймали.
Серед цієї кількості правди я сама вибираю свою. Це і є моя карма і я її до нестями люблю.
Я люблю все кольорове, тому не люблю книжки, а також люблю зимове, тому помру восени.
Я можу бути дорослою і це мені не подобається, тому я обираю завжди бути дитиною.
У мене є вибір!
У мене є свобода!
У мене є мрія!
У мене є щастя!
Я щаслива... Тому інші завжди нещасливі?
