Я знов покидаю тебе, покидаю
Я знов покидаю тебе,покидаю
І більше не граю з тобою в злу гру.
І смуток з словами свої я ковтаю,
Й його невблаганну самотність сестру.
І чути безкрайнє “це було востаннє”
Вже зовсім не хочеться більше,
Довіри краплину здобути принаймні
І слово за словом,і вірш йде за віршем,
І біль все сильніше і час повільніше.
Здавалось,вже правди слова не несуть,
А в брехні більше сенсу немає.
Раптом все втратило будь-яку суть
І біль все повільно вбиває.
Нестерпно,безжально щось серце стискає,
А я там,десь поряд з тобою.
І тіло повільно душа відпускає,
І повниться погляд журбою.
І сотні облич бачу сірих
Й позбавлені сенсу йдуть дні.
І сотні тих слів непотрібних
Весь час заважали мені.
Минають години розлуки печальні,
Та рук ніхто не замінить твоїх.
Сипляться з кожного фрази банальні
І кличуть то сльози,то звичний вже сміх.
Не покину тебе я ніколи,
Адже нікуди буде піти.
Бо світ,що мене довкола,
Між нами створюєш ти.
Проти тебе я знову стою,
І мовчки прощення благаю
Пробачити дурість мою,
Й довіру твою повертаю.
Мене моя мучить провина
І не вдається втікти,
І,відчуваю,повинна
Правді назустріч піти.
Вкрало мій голос знов хвилювання
І слова із вуст не злетить.
Керує всім тілом те саме бажання,
Сказати тобі,що болить.
(с) Мілена
21.01.2013
