ЗАНУРЕННЯ
Блукав стежками сивих гір,
Забувши час і шлях додому,
Від дня буття із давніх пір
І тисячі років потому.
Неначе фарби в полотні,
Що з плином часу вицвітають, -
Лиш повернувшись до Землі
Вони відродяться й заграють...
Барви, осяяні у світлі неба,
Тихо малюють без людських долонь -
То є життя, якому нас не треба,
Інше розпалювало той вогонь.
Минали дні, а він все йшов,
І день ставав від дня коротшим,
Дивились очі знов і знов,
Та час настав їм дати спочин.
Пада в недосяжні глибини сну,
Наче занурюючись в чорну воду -
Зорі, схопитися б хоч за одну,
Взяти з собою під товстий шар льоду...
Тихо спинився подивитись ще раз
Зверху, невисоко, бо сил нема -
Сонце котилося допоки щезло,
Очі поглинула урешт пітьма...
___________
Грудень - Занурення
Слухайте на YouTube Spotify iTunes
