Зі мною, хоча й давно без мене…
Сказати, що я вдячний — нічого не сказати —
за те, що Ти — зі мною, хоча й давно — без мене,
могла би й відвернутись, забути, та напевне,
свої у долі плани, які — не розгадати...
Хоча життя проходить, летить, немов — скажене,
і час невпинний має можливість все стирати,
та серед звалищ згадок все ж можна відшукати
все те, що уціліло, святе, хоч — безіменне...
Здається, й віку мало, щоб вдячність описати,
Хоча би поверхнево, і саме сокровенне,
Та мабуть, має бути у всіх щось нездійсненне,
Про що сказати важче, ніж просто написати...
Сказати, що я радий — нічого не сказати —
Тобі, твоєму серцю, що мрією натхненне,
душі твоїй відкритій, а це завжди — священне,
словам, що як бальзам та уміють лікувати...
Усе, що скажеш, зробиш — ніколи не даремне,
Ти можеш і без слова свій вимір показати,
як зірка — мерехтіти, як вогнище — палати,
та сяйвом освітити життя просте, буденне...
Здається, й мови мало, щоб фрази підібрати,
Щоб виказати все, що болюче і шалене —
Прекрасно — Ти зі мною, хоча й давно без мене!
Й ніхто уже не зможе ці почуття забрати...
