Зовсім скоро вона вийде із бару
Зовсім скоро вона вийде із бару
та йтиме освітленими вулицями нічного Нью-Йорка,
ламаною англійською
пояснюватиме поліцейському, що вона не проститутка
а українська журналістка, яка приїхала,
щоб написати репортаж про культурне життя Штатів
для одного із українських журналів.
Це буде потім.
Наразі вона допиває пляшку найдешевшого коньяку
із поетом-американцем, який розказує їй що все «вері гуд» з їхньою культурою,
що живуть як і в Європі поети, блогери, письменники. Просто, каже, час такий,
що читають не їх, а розрекламованих 60-річних пенсіонерів.
На прохання журналістки поет витягує зі старого рюкзака свої безцінні творіння
на пом’ятих листках незрозумілого розміру.
Дає перечитати білявці журналістці.
Дуже засмучується коли вона посміялась з його віршів
та задала болюче мов мозоль запитання:
— А це тут хтось читає?
Навіть я помітила у них граматичні помилки – продовжила дівчина.
Поет пригнічено забирає свої вірші, ставить в старий рюкзак
із поясненнями, що тут так всі пишуть, це норма
та залишає українську журналістку наодинці.
Вона допиває коньяк та виходить з бару.
На зустріч їй йде поліцейський освітлюючи її ліхтариком,
вона показує йому посвідчення журналіста англійською мовою,
пояснює ламаною англійською що не проститутка та йде до мотелю,
що за двісті метрів від бару.
Вже у номері вона викликала
молодого хлопця адміністратора
та звабила його юнацьку свідомість,
втамовуючи свої сексуальні потреби.
Вранці відправила у свій блог запис,
де йшлось про високий рівень розвитку обслуговування
у мотелях низького рівня та бездарність американських поетів.
