Зустріч з Світязем
Що зустріч відбулась, я зрозуміле це,
Як в водах у твоїх – порвала я журби кільце.
Жадала я тебе, як маминої ласки,
У спрагу як води, як чарівної казки.
Зєднались ми тоді, як сонце вже ховалось,
І обрій червонів, а із душі щось рвалось.
У царстві у твоїм – я враз відчула спокій,
І стала забувати, як тяжко одинокій.
А ти мене все більш, тягнуло в свої шати,
Відчувши мою біль, не стало відпускати.
Ти хвилями любові до мене доторкалось,
І був – це справжній рай! О ні! Це не здавалось...
Уста торкались хвиль, я ніжно трепетала,
Й здавалося мені – я чайка, я літала!
Спасибі, Боже мій, що маю я нагоду,
Хоч раз чи два у рік, відчути цю природу.
Лишити в хвилях те, від чого я стомилась,
Душа моя, щоб тут - по новій народилась.
***
