Леся Українка
Заспів
1. Тиша морська
2. Грай, моя пісне!
3. Безсонна ніч
4. На човні
5. Негода
6. Мердвен
(На біблейську тему)
1
Кому се так квітками, та вінками,
Та віттям гордеє чоло вінчають?
Кого то співами веселими й танками
Ізраїльські дівчата зустрічають?
Кінець подорожі, –
Вже зіроньки гожі
Сіяють на небі ясному,
! вже височенько
Ясний місяченько, –
Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленіє.
На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
Ой високо сонце в яснім небі стало,
Гаряче проміння та й порозсипало,
По хвилях блакитних пливе човен прудко.
От і берег видко! прибули ми хутко.
Далі, далі від душного міста!
Серце прагне буять на просторі!
Бачу здалека, – хвиля іскриста
Грає вільно по синьому морі.
Тож сповнилось мені те бажання, –
Подались ми на море хутенько,
І по хвилях морських погуляння
Великеє місто. Будинки високі,
Людей тих – без ліку!
Веселую чутно музику.
Розходяться людськії лави широкі,
Скрізь видно ту юрбу велику.
Сонечко встало, прокинулось ясне,
Грає вогнем, променіє,
І по степу розлива своє світлонько красне, –
Степ від його червоніє.
Світлом рожевим там степ паленіє,
Промінь де ллється іскристий,
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!
Опде балочка весела,
Далі, все далі! он латані ниви,
Наче плахти, навкруги розляглись;
Потім укрили все хмари ті сиві
Душного диму, з очей скрився ліс,
Гори веселі й зелені долини
Згинули раптом, як любії сни;
Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний листочок…
І мчить залізний велетень мене.
Передо мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
1. «Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!»
2. «Далі, все далі! он латані ниви…»
3. «Красо України, Подолля!»
4. «Сонечко встало, прокинулось ясне…»
5. «Великеє місто. Будинки високі…»
6. «Далі, далі від душного міста!»
7. «Ой високо сонце в яснім небі стало…»
