хтось колись
Вони запитують про плани на роки,
так, ніби я колись складала звітність.
Запитують про шлюб і про вагітність,
яким ім'ям назвуться малюки.
Вони запитують: як не сім'я, то що ж?
Мов Хвильовий, хвилями тікаю свідомості
до внутрішніх своїх світів,
написала пару віршів
і вважаю це головною ознакою своєї присутності
у вашій вагомості
Каждый твой завиток волос
вокруг сердца стелется гладко
не смотри на меня так, украдкой
и не хмурь в ожидании нос.
Нам нет поводов вовсе спешить,
Склади зброю,
проковтни кулі
це не ворог іде за тобою,
а власне минуле
Твої друзі давно вже покинули поле бою
Засыпать я хочу среди гор,
под вершиной смотреть на звезды.
Год в квартире – не приговор,
ведь вернуться всегда не поздно.
Дни считать, что проходят мимо
Твердость сердца не спасет от боли
Если режет нож изнутри
Коль и ты, друг, тоскою болен
Отойди. На меня не смотри
Ведь тоске разделенной нами
Стать любовью не суждено
Слышала, взрослые голову не теряют.
Говорят, это даже немного смешно.
Чтобы взрослый так взял, как в кино
лишь от взгляда сердцем растаял
Чтобы взрослый начал смеяться
самым детским пронзительным смехом
Сумніви призначені для дорослих,
я хотів би ніколи не виростати.
Не знати що таке клятий поспіх
і не знати що таке марні втрати
Я хотів би вірити, що всьому є момент
і що всі втрати мають причини.
Найважчий тягар — бути повною протилежністю самого себе.
Ні до чого не відчувати суцільну, беззаперечну потребу.
Сумніватись у всьому що сумніву піддається
і в тому, що не піддається — сумніватись теж.
Прятаться от жизни я пыталась,
«Не достанут», думала довольно.
И как в жизни люди б не старались —
мне никто не сможет сделать больно.
Вот смотри, я как всегда пуста
А может у Луны внутри
Тоски посажены цветы
В ней изначальность красоты
И одиночества
пророчество
«Человеку нужен человек»
лгут глупцы, мне человек не нужен.
И сама я доживу свой век,
и сама я разделю свой ужин.
И сама смогу уйти в моря