Володимир Каразуб
Тут від ратуші на квадратній площі,
Що годує нічних метеликів,
В ніч блукають всі тіні парами,
Що корінням ростуть з алей.
Авроро, між цими фасадами,
Лунниця, що колихається на грудях твоїх
Так пасує до глуму роздівиченого погляду,
Як вітер ковилі, коли буйно розчісує своїм гребенем
Прямуючи до гір.
Коли місяць яскраво відсвічує сонце
Покладаючи на личко тінь солом’яного павука
Можливо справедливість –
це і є невідворотність історії.
Вона озирається.
"Ця книга так написана!
Нічого добавити! Більше нічого і не потрібно".
