Христина Пелипенко
Як сонце засяє у квітах небес.
І хмари потіх, здійметься вітер.
Вітер смутку й негод.
І сонце янгольських крил
Здійметься буря, янгольський плач.
І дощі поринуть рікою
Жінка - це п'яна троянда, запах цієї квітки здатний одурманити будь-кого.
Білу сукню, одягає дівчина.
Таку чарівну, казкову.
Сукня спадає з пліч
Так ніжно, так тихо.
Та губи її мовчать,
А очі мов квіти,
