Андрій Штонда
В моїй кишені ще лежить світлина,
На ній зображено момент з минулого життя.
Це дівчина таємна й чарівлива,
Колись до цього погляду тягнувся я.
Та спогади мені лиш викликають сором,
Ми маємо змогу сказати про день
Коли згасне сонце.
Але невідомість укрита ще тінню:
Незнання себе і так буде постійно.
Допоки живем і бачим сонце
Я сиджу і згадую минуле,
Все так порожньо і сумно водночас.
Хворобливе і незрозуміле
Відчуття, що не лікує час.
Відчуття, що поглинає душу,
Вже вечір, та ще щось світає
На краю, та що ж це палає?
Птах дивний із золота в серці
Свій дух знову збирає.
Розбитий у попіл ще в день він лежав
Вогник у мороку світить,
Плавиться воск і тече.
Життя чиєсь на рахунку,
Вирішина доля та вже.
Полум'я тухне буває –
Шрами від тортур,
Що лишили кати на українських тілах.
Шрами від куль,
Які випустив на розстрілі червоний солдат.
Рана на серці,
Що так щедро засипана сіллю зневіри.
На далекім небосводі чорне сонце сходить,
Гладь небесна поринає в темряві безодній.
Стихли звуки, все чекає у безсмертній тиші,
Я не знаю, всі не знають, що за сонце прийшле.
Розум в паніці зникає і свідомість зникне,
Я лежу у ліжку весь в холодному поту,
Все це вже не смішно, так і з розуму зійду.
В темряві безслівній відчуваю серця стук,
Десь в моїй квартирі пролунав жахливий звук.
Зір мій пав у двері там чорніє темнота,
Розмінна монета - зелений мідняк
Вкритий шрамами цінних історій.
Свою долю валюти давно він прийняв
У мішечку дзвеніти в неволі.
Купа міді ціна потаємних речей,
Стрілка годинника рухом по колу
Невпинно вистукує в такт.
Час відміряє знову і знову
Та щось з механізмом не так.
Ні, це не похибка, це не проблема –
Війна минула так багато років,
Змінились цілі покоління, як різіні світи.
Народ забув який гіркий смак перемоги,
Все менше на могилах лежить квітів.
Безліч людей поринають у власних проблемах,
Ти спиш під теплою ковдрою
На своєму високому ліжку.
Тобі дуже спекотно і сумно
І це дуже чудово видно.
Як сковзає ковдра донизу,