Віталіна Ващенко : Всі вірші автора

« ‹ 1 2

Я б писала, що ночі, як сумую і як хочу бути поруч.

Але пишу про те як боляче відчувається твоя любов...

Ти холодний, з гарячим серцем.

Я пишу, про те, як кохаю, але ж кого кохаю, не зрозуміло.

Для кого пишу, цікаво?

Чи впевнена ти, що зможеш жити без нього? Не знаєш.

Зможеш радіти дощу, не згадуючи його?

Будеш ходити місцями пройденими вже колись?

Сядеш спокійно на вашу лаву?

Навчишся рідненька кохати, тихенько мовчати, стане рідним і біль.

І відвезе тебе десь далеко, вже чудовий автомобіль.

Я забула тебе й відпустила образи,

Видалила всі спогади,

Чом тоді ти, тримаєш мене?

Я тікати не зможу вічно,

І в тиші нічних доріг,

Коли вимкнуть всі ліхтарі,

Є щось, що нагадує вічність,

Є те, що буває лиш раз,

Щось залишається на завжди,

Щось зникає в раз.

Ти шукаєш щастя, дивлячись у далечінь.

Я ж дивлюсь у очі, і бачу в них свій Інь.

Обіймати можна так,

щоб до мурах по шкірі,

і залишитись ще на довго в цьому тілі,

не фізично, психічно жити.

Так, щоб заради тебе він зміг життя змінити.

Дивитись у очі, і запам'ятати до нині.

Тепер це лиш питання,

Вже не залишилось в нас бажання,

Тепер є лиш біль і сльози,

Про ті весняні грози,

Розум не міг зупинити серце,