На всі боки розкинувся степ у смарагдовім мерехтінні.
Зорі сяяли знов споконвічним, холодним вогнем.
Так нестримано падали вниз, підкоряючись силі тяжіння,
догоряли до ранку в житах, і згасали під літнім дощем.
Вітер зорям стелив степову ковилову постіль,