Нік Лактіонов
Надеваю как фрак свою тень:
Бельмо на светском глазу.
К народу чиричу по фене,
Перья макая в мазут.
13.02.22.
Может действительно есть в буре покой?
Не, тут что-то не лепится.
Я сорвал сейчас с себя всё живое,
Написав околесицу.
01.02.23.
як м‘ясо тхне
я чомусь чую будь-де
та бачу
як ворон їсть голуба
розіп‘ятого
напівголого
Паркет ялинкою з ґрунтових вод розцвів,
перемогла лампада ніч сонячним списом,
оце так день — оцет долає терпку цвіль,
а правиця небесна тягнеться до низу.
26.06.23
Исколи себе глаза, чтоб не видеть Христа.
Пепел вымочи в крови и подай на ужин.
Твоему мужу тут скоро настанет пизда:
Уставший в гуляйполе он полежит тушей.
Ми маємо панувати тут, бо це наш край.
Писати вірші про сніг — моветон.
Він падає — я за ним —
роуп-джампінг.
Впав би — попав би у музичний тон.
Канат тримає міцно,
Путівець вужчає серед могил,
Люди лежать на ньому мов килим.
Біля берез вже дуб проростає,
Будучи символом миру й сили.
Ромашка являє клятий бур'ян,
Моё лицо — наружная ксива,
у вас на лицах грустная мина.
Люди сухие, даже смотреть противно.
Сухое вино мне! *Для аперитива*.
07.12.20.
В воздухе
взрывы циклами
разрывали небо на части.
Летели вниз запчасти,
как голова казнённого с плахи.
Йду по французькому,
курю цигарку англійську
мені стало так сумно:
точно на своєму місці?
Хоча у своєму місті,