Максим Марков
Від малого до великого,
від старого до нового.
Безумного, майже дикого,
до спокійного і простого.
Думки летять швидше кулі,
Я у цій найтендітнішій дівчині,
почуттів не плекаю ніяких.
Її форми давно були вивчені,
без примушень, проблем усіляких.
Її душу, мов море у давність,
Якби я був поетом,
то написав вірша,
були б думки ці платні,
то був би без гроша.
І був би музикантом,
Я тебе не люблю,і твої кляті руки.
твій голос і сміх я вже чути не можу.
Епохи війни ми почуємо звуки,
без тебе, від світу зведу огорожу.
Ескізи фатальної дії життя,
Розрізав чорне небо,
палаючим мечем.
І потопив флотилію,
з пораненим плечем.
Підняв над серцем скелю,
Кохайтеся, файні люди,
кохання із ближнім - сила!
війна і журба усюди,
пів нації вже скосила.
Ти фантом у моєму житті,
ніби мила ядерна бомба.
Не сховатись мені в укритті,
ані висунуть з ями лоба.
Надто часто траплятися стала,
Ешь мою любовь,
я буду голодать.
Себя увидел вновь,
боюсь всё потерять.
Пей тихо мою кровь,
Я сміюся собі без причини,
та співаю мінорнії ноти.
І люблю лиш горючі рідини,
запах трав і зелені банкноти.
На годиннику знову нулі,
І ти - моя гламурна киця,
мене так вабить обрис твоїх губ.
Між нами тихо жевріє кориця,
де вперше цілувались стояв дуб.
Вродлива, хитра діва, мов лисиця,
Ты забудешь меня, Анабель,
руки в выжженных шрамах и стоны.
Только пой мне свою колыбель,
про свирепых солдат колонны.
Про войну ты и не вспоминай,
Поет забув принцеси голос,
тендітні руки, ніжний сміх.
Усе - лиш спогади розлуки,
лишився всіх останніх втіх.
Змив її запах з серця й тіла,
