Неоніла Гуменюк
Про птахів і про квіти барвисті,
Про берізку струнку й чарівну
Та струмки гомінливії чисті.
Я про літо тобі розповім,
Про спекотнії дні й теплі ночі,
Як співають в душі солов"ї,
Сонечко купіль-тепло
І слухає, слухає, слухає,
Як та огортає зело.
Із квітки на квітку літає
Божа комаха - бджола
Та всеньке літо збирає
До води схилився.
Скільки літ пройшло з тих пір,
Як його садили.
Зеленіють ще гілки
Із одного боку,
З іншого - сухі гілки
Твоє свято уже близько,
Ти прийдеш ще на світанні
І засієш в кожній хаті.
Ой, Василечку-Василю.
Щоб здоров"я мали й силу,
Хліб й до хліба на столі,
Барвінком стелилась
І долею вишитії
Літа мої нині
Ідуть уже до осені,
Хоч у серці літо,
Душа ж моя просить іще
Хоч вітерець холодний повіва.
Як же навколо нас чудово й гарно,Що й важко підібрать такі слова,
Якими можна було б передати
Оту красу осінньої пори.
Романси хочеться душі моїй співати
Про падолист, в багрянці явори,
В темному густому лісі,
А як його хто розбудить,
То й шукати вихід буде.
Якщо знайде, то гуляє,
Горем всюди вибухає,
Кривдою зловісно бродить.
Осінь запрошує на карнавал.
І на душі так привітно і тепло
Від дивовижних звуків та барв.
Краплі дощу - намистинки прозорі
Падають-котяться десь у траву,
Через ріки, долини. поля
Де співають, сміються, не плачуть,
Може з щастям зустрінуся я?
Ти світи мені, радості сонце
Влітку та восени й навесні,
А журбу та невдачу і розбрат,
А річка-змійка унизу біжить
Поміж береги круті високі,
Гривасті коні в лузі розбрелись.
Така краса, хоч бери пензля в руки
Й пиши картину, все це зображай,
Щоб пам"ятали діти та онуки,
Походити вузенькою стежкою в лісі
І повітря п"янке та духмяне вдихати
Та з цим світом казковим на мить якусь злитись.
Стати часточкою цього царства природи,
Щоби я і краса лісова - одне ціле.
То ж коли випадає мені ця нагода,
Прохолодою ночі
І ранковою свіжістю
Та полудневим сонцем
Так привітно всміхається
Тепле літечко знову,
Із птахами і травами