Неоніла Гуменюк
Мелодія твоя дивна,Вмієш весело сміятись
Й гірко плакати-ридати,
Буйним вітром зашуміти,
Падолистом шелестіти
І плескатися, мов хвиля,
Неймовірну маєш силу.
Бентежить душу, кличе за собою.
Краси цієї зупинися, мить!
Ти ж неповторна, більш нема такої.
Так хочу я тебе запам"ятать,
У моїм серці ніжністю озвешся.
Хоча сюди не раз іще вернешся
Молодість літом відбуяла.
Життєва осінь вже прийшла
І на порозі тихо стала.
Та серця ніжний-ніжний спів
Зринає лебедем під хмари.
Радості й щастя не затьмарить
Він завжди дарує втіху.
Усмішка - це ти затям
Всім продовжує життя.
Хай постійно нею квітне
Кожен день.І радість світла
Оселяється в душі.
У вишиванку осені вплелась,
На ній жоржини й чорнобривці-квіти
Й багряний лист кленовий тішить нас.
Світлого суму відчуваєм нотки
За літечком, що в вирій подалось.
Та радує ще нас красою осінь
Шмагала і вітром холодним рвучким,
А потім зігріла калини вогнем,
Усіх огорнувши картатим м"яким
Пледом-багрянцем з кленових листків,
Останнє тепло дарувати спішить.
А ще заспокоював лагідний спів
Так кажуть в народі, погоджуюсь з цим.
Якщо досягти чогось комусь вдасться,
Це ним заплановано. більше ніким.
А коли хтось руки чомусь опускає,
Не прагне іти все вперед і вперед,
То щастя і справді він так й не зазнає,
Так, ніби кликала із хати
Красную весну зустрічати
Маленька пташечка синичка.
І горобці розцвірінчались
Та розпустили сіре пір"я,
Усе стрибали на подвір"ї
То ж не ведімо дням поганим лік.
Загадуймо бажання щоб збулись.
Всі почуватися щасливими могли.
Нехай над нами завжди неба синь
І не було ніколи щоб війни,
Щоб матері не плакали в журбі.
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.
Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
Чи вкатаною дорогою
Усім крокувати легко так,
Але не цікаво, їй Богу.
А шляхом вперед тернистим
Долати підйоми й спуски,
Задумав що - не відступиш,
Співчувала матері в її горі,
Бо єдиний син її та й загинув,
Рідну землю боронив й Батьківщину.
Квилить чайка-чаєчка, плаче мати,
Де чий голос важко вже розібрати.
Хай не буде більш війн братовбивчих