Неоніла Гуменюк
Кригою, мов ковдрою укрившись
І верба дрімає. похилившись,
Лиш тихенько щось шепоче вітер.
Мабуть колискової співає
Чи розповіда цікаву казку.
Та сніжок легесенько кружляє.
Усрібному та й гамаку,
Сплело його літечко бабине
З тонких павутинок-ниток.
І сукня летить-розвівається
Жовто-гаряча легка,
Волоссям її вітер бавиться,
Моя думка розкрилена,
Що у простір безмежний летить.
Ти, мій любий козаченьку,
Серце маєш гарячеє,
Мені щастя даруєш щомить.
І в похмурий день сонячно,
Листочками довго,
Доки шлях свій завершував
Гарний місяць жовтень.
Та якось ще рано-вранці
У вікно дивлюся -
А черешня вся в багрянці,
Розмахують хустинками зеленими
Та загадково усміхаються берізки,Щось таємниче перешіптуються з кленами
І не соромляться нікого аніскільки.
чаєчки біленькі крила,
Ромашок білі пелюстки.
У білому вся наречена,
Приходять іноді й до мене
І віршів білих теж рядки.
2015 р.
Восени ти зоране,
Дбайливо засіяне,
Влітку колосилося.
Врожаями щедрими,
Золотими зернами
Поту хліборобському
Стукають краплі в шибку щораз,
Хмар табуни вітерець кудись гонить,
Знову настала осіння пора.
Лист пожовтів й тріпотить на осиці,
Удаль відлетіли давно журавлі.
Осінь художниця і чарівниця
Берізці білокорій кучерявій,
У відповідь тріпоче вона листям,
Сором"язливо віти нахиляє.
Берізку обніма вітрець легенько,
Огорта теплом струнку красуню.
Таки він полонив її серденько,
У яскравому платті зеленому,
Веселилась, співала й сміялася
І красою її милувалася.
Як настало барвистеє літечко,
Я купалася в ньому і тішилась,
Розквітала ромашкою ніжною,
Сизо-голубою
Вечір поспіша.
Виглянув з-за хмари
Місяць, сипле чари
З срібного ковша.
Хлюпаються зорі
Ще своїм цвітом запізнілим,
Голівку поверта за сонцем,Хоча уже минуло літо.
Промінчики він ловить теплі,
Купає в них пелюстки жовті.
Коли ж дощем заплаче небо,
То не боїться, що намокне.