Неоніла Гуменюк
І завірюха теж розтанцювалась,
Але підсніжником біленьким сніг запах,
В моєму серці поселилась радість.
Бо відчуваю - веснонька іде.
Граками та шпаками заспівала.
А чи струмочком. що в долині десь
Бо воно тобі скоро вернеться.
То ж цієї можливості ти не втрачай
Щось приємне зробити.Здається
Це так просто, так просто допомагать,
Але прагне до цього не кожен.
Може хоч чарівник святий Миколай
Чомусь так стрімко ви мчите, що вас не здоженеш.
Та спомини приємнії так серце моє гріють.
Хоча що було у житті, того вже не вернеш.
Залишилось лиш згадувать деньки ті золотії.
Як юність усміхалася і молодість цвіла.
На коси снігу сивини осінь густо насіє,
Солодила медункою губи,
До любові ще кликало теж мене
Тепле літечко, наче до згуби.
Пані Осінь з"явилася в золоті,
Прохолодою вже освіжала
Та лелечим крилом замахала
І кожен у житті п"є його,звісно
Та не шкодує він про оту мить,
Коли уперше той напій любові
Покуштував чи трішки пригубив,
Хоч із солодкого зробитись може він
Солоним і терпким, стати й водою.
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.
Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
Водоспадом додолу стікала,
Іскриста вона і така золотиста
Красою усіх чарувала.
Купалися в ній дві берізки-подружки,
Немов жовтокосі русалки,
Скидали із себе листочки, мов стружку
І стовбури мають широкі-широкі.
Хоча вже дуплаві, всі майже посохли,
Бо кілька віків тут ростуть вони врешті.
Тримаються все ж, зеленіють ще зрідка
І навіть цвітуть та приваблюють бджілок,
Які прилітають сюди дружно влітку
А чи сльза осіння,
Скапує вранішня роса
З черешневого гілля.
Неначе золото блищить
На косах у берізки.
А коли раптом задощить,
Теплий свіжий вітерець,
Одягла весна обнову -
Сукню зелену чудову
Та й пустилася в танець.
Закружляла, закружляла
Поміж кленів та беріз,
Вертає у юність його аромат,
Коли ми щасливі під ним зустрічались,
П"янив отой запах закоханих нас.
І поринали в кохання обоє,
Забувши, що може хтось бачити нас.
О!Як було добре тоді нам з тобою,
Я запитати хочу вас.
Золото осінь розсипати
Вже почала навколо нас.
А як вона прощатись буде,За нею плакать теж не слід,Бо зимонька-зима прибуде
І сіятиме всюди сніг.
Він ляже на поля й дерева,На сонці сріблом засія.