Олена Каюрова
Примарилося, не відчуваю тебе
Може це моя звичка невтішна?
Вигадувати стежку, що веде
До алеї посохших вишень
І мріяти зібрати їх у кошик
Намагаюсь вивести цифри
Зрозуміти твої коди, шифри
Округлюю очі зелено-карі
О Меркурій, я ж гуманітарій
А ти великий ігроман
Та твої ігри для дорослих
І не вберіг мене шаман
Не пхати в них свій носик
Я досі не знаю правила
Та звіт собі віддаю
На який би колір не ставила
Тільки я завжди програю
То мала не вдягнула свою корону
Вона сьогодні ще й без патронів
Тож не відстрілює що, де, до чого
Дратується через сповзаючі панчохи
В десятку цілить, щоб все зрозуміти
Безсумнівно в них у душах магніти
Як ти в думки проникнув?
На всіх моїх демонів рикнув
Тепер вони милі пухнастики
Що чекають на ніжність та ласку
Коли ти поруч мене так криє
Пишу історії не про кота та мишу
А про емоцій шум та болю тишу!
Шукаючи свою життєву нішу
Єдиний мій господар - совість
І ці рядки не випадковість
Я відправляю в спам всю «загадковість»!
Полотна днів, де намальовані всі вчинки
Фігурки… сплетені з енергій павутинки
Ескізи мрій та діалогів композиції
В музеї наших душ відкриєм експозиції
Розплутувати важко й ризиково...
Кінці тримаємо, а краще б слово
Якщо вже так важко допетрати
Може просто зв’яжемо светрика?
Мені будь ласка капучіно
Без цукру, він тане, а я не прагну
В тобі цілком розчинятись…
Зв’язок наслідково-причинний
Закохалась, міркую, вагаюсь
Боюсь ілюзіями вдовольнятись
