Хельга Сауер
Як часто живемо ми не в своєму часі,
То згадуючи череду невдач,
Яка втоптала нас в життєву сіру масу,
То в долі вимагаючи віддач
В майбутньому, яке, можливо, й не настане,
Та любимо ми мрійництва тремкі,
Вічність... Нескінченність...
Звичайні ці слова
Насправді незбагненні,
І жодна голова
Не в змозі умістити
В собі всю їхню суть.
Ми всі так боїмося
Ведмедів і вужів,
Акул, мишей летючих,
А деякі - моржів...
Проте усі забули -
В усьому винні МИ!
Як сіро іноді жити...
Всюди однакові люди,
Які полюбляють ходити
В однакові сірі споруди.
Для чого? Та хто його знає!
Так сіро життя протікає,
Передчуття святкове
І настрій кольоровий,
Сьогодні ж свято в мене -
Черговий "День варення".
Мене всі привітали,
Презенти повручали,
Підлітки... Як же їм важко,
Знаходячись в шкурі дітей,
Витаючи в хмарах, мов пташки
З задатками мудрих людей,
Всю суть усвідомлювать світу
Й водночас губитися в нім.
