Olha Lypneva
"...я з'їв твоє яблуко, я його з'їв..." © Фіолет
ти збирала яблука в саду
я молився всім своїм богам
колись точно я тебе вкладу
і нікому більше не віддам
в руки твої
хочу я так
сильно
не говори
лиш обійми
Ти зводиш вежі й будуєш межі
Між нами.
В очах бентежність й уся безмежність
Цунамі.
Ламай ці стіни із пластиліну,
Зруйнуй їх.
Світи мені
Коли місто знову погасло
Коли стихли всі ліхтарі
Так підло і так невчасно
Коли зорі сховались за хмари
я в пустелі
ти - мій міраж
десь на стелі
зі мною ляж
я накрию тебе
І всі ми жадаємо бути потрібними, бути важливими.
Комусь бути рідними, комусь - особливими.
Ми всі палко хочемо бути незмінними,
Чи то пак, ніколи, ніким незамінними.
десь серед всіх цих руїн,
де колись загубила себе,
добудую залишки стін,
щоб більше не бачить тебе.
⠀
зникни у цих рядках,
Твої сонця сягають тих глибин,
Де темрява моя поглинула весь простір.
Там світло не залежить від годин.
Туди в неділю не приходять в гості.
Там неосяжний морок і пітьма.
Не було кисню і не було віри
Це не те, що надовго,
Це не те, що назавжди.
В кожного різна дорога,
В кожного різна правда.
Я з тобою щира,
залиш мене.
просто йди.
якби я могла, теж би пішла,
та кажуть, від себе не втекти.
а ти біжи,
я ж, в свою чергу, спалю всі мости,
я більше твоя, ніж своя,
ти бачиш мене наскрізь.
тут точно зайві слова,
у слів забагато значень.
руками своїми зігрій
У нашому однокімнатному світі стояв запах м'яти і кориці.
Мені завжди було цікаво про що він думає, коли йому не спиться.
У нашому світі було тихо і затИшно.
Я б назвала його раєм, та там бувало надто грішно.
Наш світ був нашим бункером, нашим сховищем,