Віталій Білозір
Душа хотіла випити вина,
Терпких отрут
І солодів медових.
Бо чаша горя випита до дна
Із вуст бджолиних,
Спалених в прокльонах.
Божеволіла ніч...
від її голубих очей.
Оксамитові губи безумства
Довели до безпам’ятства місяць...
Дотлівали замріяно зорі
І коптили її вуста.
Ви не питайте, що у мене в снах.
Там безлад, хаос, беззаконня
І чорний кіт на підвіконні
Розсипав зорі.
Там є планета, там моя земля!
І хтось здаля
Я так люблю очей твоїх невинність,
Легку вуаль магічності на них.
Хіба безцінне втратить колись цінність,
Хіба кришталь замінять на граніт?
Дозволь мені кохати карі очі!
Дозволь любить коралові вуста!