Лисенко Євгеній
Насунули хмари, блакить неба закрили,
Ранком прохолодним грім прогримів.
О земле моя, моя Україно!
Безжалісний час в мить наступив.
Заплакало небо, так тяжко, щосили,
Одного дня,
коли сонце вже зійде.
Понад дахом пронесеться,
тінню чорною впаде.
Та осяде на верхівці.
Птах-страшної біди вісник.
Вічність це ми, вічність це все,
що на вік закарбовано у нашій душі.
Палкі відчуття, любові краси.
Ті дні незабутні, теплі, ясні.
І митті що серце не раз хвилювали,
