Нокс
Зелений, темний, таємничий Сад
Він переслідує мене
Не зводить погляду й кричить
Щось безіменне, а потім мовчить
Чому я досі тут?
Чому я досі з вами?
А як багато спроб...
І завжди всі невдалі.
Мені подобаються Індики
Дуже цікаві ці тварини.
Їхні очі вилуплені, як баньки
Це смішно, але ж вони не винні,
Куди б хто не дійшов,
То рушав він завжди сам.
Дорогою Сову надибав
Переходив поле вплав
Поезіє, люба моя
Скільки голосів навколо ти чула?
А й сама скількома говорила?
Тебе втратити легко, я те відчула.
На скільки, ти вертихвістко, часу зникаєш?
Я хочу в місто, де щебечуть леви
Я хочу в місце, де люди у душі
Не є людьми.
Мені потрібна одіозна слава.
У моєму житті дуже мало пригод
Мало досягнень і мало нагород.
Мало щирого сміху, всередині наче ліс
І дуже мало сліз.
"Усі тебе люблять на смертному ложі"
Дякую, а був гарний момент, принаймні веселий.
Він тобі не до вподоби? Дай йому смачно по рожі.
Ви кричали на себе
Наче в яріснім горі,
Переживши страшний той,
Подих недолі?
Самотня, одна мов пустельна квітка
Дійові особи:
"...." - рівень розвитку дитини
Сл.А. - рівень розвитку студента 1-го курсу
Усі сплять, як тихо...
Сіре змішане з зеленим,
Ламаємо шаблон.
Бруківка вистеляє зелень.
Впирається у горизонт.
Я прокидаюсь серед ночі і все ще бачу сон,
Що наче марево в очах моїх іскрить,
А речі, що навколо це - мій пігмаліон,
Який живе із наміром: для мене віку вкоротить.