Саша Панадий: Всі вірші автора

Ти бачиш, як важко мені зізнаватись у власних гріхах.

Ніхто ж бо не прагне відчути себе достеменно винним.

Це - гордість, мій Боже, а ще це - тваринний страх,

Що Ти не простиш й перестанеш мене називати сином.

Ти бачиш, як важко мені зізнаватись у власних гріхах.

Бо тоді негаразди в житті я сприймаю лиш як покарання,

Пролітають за вікном дерева,

І гіллям махають: "Прощавай".

А листочки з них, мов грива лева,

Створюють вогненний водограй.

Поїзд мчиться далі. В листопаді

Якби ти не був дурним, то пройшов би і Крим, і Рим.

А так... Ти від страху лиш ходиш по колу.

Життя своє робиш пустим, займаєшся все не тим...

З таким "успіхом" дух твій назАвжди залишиться кволим.

Але, друже, тут вихід є: візьми в руки нутро своє