Обличчям ти нічого не збагнеш,хіба лиш поглядом одним торкнутись можна серця?
Та ні,я просто посміхнусь зігнувши плечі і зачекаю доки вимкнуть світло за вікном
А потім сяду,у кутку біля веранди, запалю свічку,одягну корсет і буцімто твоє обличчя навпроти мого стане у дует.
Твої арго в мій бік мене вже не тривожать,я дивлюсь наскрізь,повз твої пусті слова,
І знову відкидаю простирадло у просторіччя свого каяття.
Давай, спотворюй мою душу, лишай сліди своєї міці на тонкій змарнілій шкірі, сп'яни і заспокой уже трохи зів'ялу й помарнілу.