Богдан Рудківський
Горять вуста, палахкотіють скроні
З тобою воєдино зіплелись
Як бурі коні в дикім перегоні -
Неслись, так нас манила близь
Як палко цілували спраглі губи
Небесне тіло чотири з гаком мільярдів років тому
Голодно поглинає астероїди й льодяні комети
Древнє життя колись-таки переможе пітьму
Забуяє серед первісного океану молодої планети
А поки - атмосфера наповнена жаркими потоками
Ніжний грім прийде із літньою грозою
Закохавши у себе тих хто не спить
Теплим дощем випаде, освіжить водою
Без попередження, спонтанно - накриє вмить
Розгладить мокрий одяг по розгарячілому тілу
Ти як, взагалі?
Як твої будні і вихідні?
Що оточує тебе наяву, і що бачиш вві-сні?
Поділися, чим наповнені твої дні
Чи в безпеці ти, і чи тебе не торкнулась біда
Я поїду в країни далекі
В світ, де сонця світанок жовтіє,
Море хвилями пестить легко
Карамельние небесне склепіння
Заберу я тебе з собою
Руки
До рук
Торкаються
Ніжно досліджують їх
Шкіри тепло, м'якість долонь
Тремтіння легке ледь вловиме
Давним давно, близ берегів Самсари
Під повним місяцем в краю богів
Де ріками ллється вино і нектари
Де птиці співають, немає вітрів,
Гуляв Аполон, не маючи пари,
Не воліючи спати, не бачачи снів
О, жінко, ти Богиня
Чиє волосся - потоки рік стрімкі
А руки - це гілки покриті цвітом
Скуштуй і пригуби мій плід
Дозрілий і вабливий - любові
Три гілки троянд
Стоять у вікні. Прикрашають
Пусте підвіконня.
Застиглі у часі бутони
Красиві, яскраві
Задаються живими
Ти зайшла і вимкнула світло
Легким рухом вікно відкрила
На питання моє "Навіщо?"
Собі в келих вина налила
Запитала "Боїшся вітру ?
Пісня 8
1
Шива одружився із Парваті,
Та охопила боязку тривога, -
Вона хотіла утекти від бога
Хоч і бажала його палко обіймати.
Обожнюю твій сміх і твої губи
Обожнюю ці очі-небо
Біліші ніж перлини - зуби
І млосний погляд що вкохав у себе
Обожнюю твій голос - шелест лісу
