Дмитро Папірник
І знову згадую ті дні
Коли разом ми заходили у вихідні
Поринали в небуття
І кожен з нас пірнав у почуття
І Кожен день я чекав
Коли впадуть королі із трону
Загарбники будуть напоготові
Коли від відчаю люди будуть втікати
Вершники на конях їх будуть наздоганяти
І над землею будуть ласовати
Так просто подивитись
Та не побачити , що треба
Так легко помилитись
Та вибрати неправильний той шлях
Так важко зрозуміти
Усе, що відбувається навколо
А я все думав , що побачу день
Коли одного разу зустрінемо тунель
Та раптом я побачив із машини
Тебе у білій сукні на весілля
Йшла ти вздовж стежини, неначе божевільна
Уся в болоті та на підборах
Ми рухаємося у заданому напрямку
До кожної хвилини часу розписано у нас
По дорозі зустрічаються різні люди
Усі прямують додому чи може, хто куди
Дерева , ріки , лісосмуги
А нам як завжди говорили
Прямо в очі
Усю брехню і не червоніли
Дивились – немов ми вороги
І вперто всі мовчали
Хоч палали від нудьги
Тонкий лід переді мною
Хаваю я своє життя у темноті
Так легко провалитися крізь нього
Так просто пуститися берега мені
І час для змін уже прийшов
Цвітуть і пахнуть квіти!
Дорогою вперед ідуть чужі та наші діти і всі їх бачать
Роздивляються , стоять і плачуть
Бо квіти в' януть і помирають...
І допуску до них немає.
Хтось бачить сни , а хтось взагалі не бачить їх.
Коли ми засинаємо , усе ми забуваємо ,
Усі болі, тривоги, душевні хвороби
Сон для нас , як ліки, лікує і дає нам сили
Та не все так гладко , як здається нам на перший погляд .
У моїй голові хтось живе
Говорить, плачеть і сміється
Приводимо нараду ми щоранку
Коли мене хвилює щось то я йду туди
Мені там раді і дають чаї ...
Когось лякає вітер – холодний , тихий і безшумний
Поривом може знести усе навколо
Когось лякає полум'я
Горить і кожен знає до чого може привести
Когось лякає ліс
Безстрашний чорний у своїх тривозі
Лише разок покинув вас.
На довгий час, та я вернуся...
Осіннє листя падає на чобіт
Зелені та оранжеві гарбузи уже на дворі
Я знав коли обрати час!
