Дмитро Кумака
Людина може витримати все
Натхненна мрією, що в серця глибині
Тугу і розпач, біль страшний, і муки
І навіть тяготи найбільшої розлуки
Що каменем повисли на спині
Не здатні їй зламати волю й руки.
І хто би що не говорив
Емоція й на мить життя фарбує.
В коханні - кожен з нас живий,
Без нього ж - кожен лиш існує.
Похмурі дні ідуть, спливають темні ночі
І стрімко час летить неначе дикий птах,
Лиш паморозь на серці не проходить,
Душа замерзла в кризі і в товстих снігах.
Я - грандіозна леді, немов новий Титанік!
Корони блиском засліплюю я враз!
В мені сидить скукожене озлоблене дитя,
Потрібен корм мені і лайки ваші, свита!
Це я всередині нікчемна, а зовні - соковита!
Не покажу свій сором, дивіться краще фарс!
