Ірина Вірна
Сплетіння візерунків слів.
Раптова ніжна мелодійність.
Мереживо незвичності затягує у сни,
Руйнує звичну буденну надійність.
Як ти могла? А як ти міг?
Читати між рядків прозріння:
мабуть,
не почую слів розради
від людини, яку кохаю
не погляну в очі чоловіку,
А ти хочеш дожити до миру?
І не згадувать слово "війна"...
Обійняти рідну людину,
що вернулась із пекла жива...
То притисни руку до серця,
На шматки розірвано душу...
І кришталеве серце звично розіб'ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься
На шматки розірвано сім'ю...
Як часто змінюємось ми
У своїх мріях-сподіваннях?
Чекаємо на зміни ті,
занурюючись у страждання?
Як я змінилась за цей рік?
не чіпай мене руками
й пальцями душі струн не торкайся
я кричатиму-верещатиму
тільки б утекти від розпачу
я прошу тебе: закохайся
в іншу цивілізацію
Прожени мене геть із життя, із твого, із мого, із чийогось.
Бо ціна цього каяття лише частка зітхання мойого.
Прожени мене геть з твоїх снів, щоб не снилась тобі я щоночі,
щоб могла я прийти лиш тоді, коли справді цього ти захочеш.
Моя любов...
Ти не повернешся до мене знов.
У венах застигає люта кров .
Шукатиму тебе...
Твій слід схолов.
...А я думками біля тебе...
Цілую очі і волосся.
Коханий мій, ненаречений,
Разом нам буть не довелося.
І наесні, коли квітує,
Як голуб з голубкою тішиться ніжно,
Так ти прихиляєш до мене серденько,
Вдивляєшся в очі довірливо-грішно,
Торкаєшся пальців губами легенько.
І пальці мої, ніби справжні стеблини,
Обплутують серце твої божевільне,
Покажи мені щось нове!
Звільни від роздумів і розпачів,
Затягни в байдужі потреби,
Ігноруй волання та оклики.
Негайно покажи щось цікаве!
Зморені за день думки
Ввечері вкладались спати.
А нічні казкові сни
Навпаки - збиралися втікати.
Покладу їх під подушку
І накрию ковдрою теплою,
