Іван Андрусяк
me up at does…
надо мною
застигли меж поверхів
шкляні очі
отруєної миші
тихо як жива
що питає
здиміє раптово і напружено
в реверанси зношених осель
те що перетравлюване душами
хлюпотіло й пінилось — усе
викришиться білим по червоному
на солодку паморозь листа
аґіоґрафічними іконами
якщо рясніють — дай їм отрока
якщо візьмуть — переживи
цей степ загублений у потемку
важливіший від голови
безчестя — то вершина мрії
(суха як падаль висне мла)
з єрусалиму до марії
завертай мене боже додому
там дівчата як писанки гарні
там лубка на огризку лубкому
намалюю під муром каварні
там химери злітають з полотен
пастуха леонардо да гойї
там не ждуть покривала для плоті
Руслані Сироватській
покірно розпашіла пуща злаків
на тлі зими
дими над містом сірі і ніякі
а все дими
торгуючись над формою і змістом