Іван Андрусяк
рис твоїх до шкла не завернути
це відбиток а життя тонке
у скутарі крику гони скель
чути а не видко — і не чути
міниться парує (шелест шкла)
трав’яніє тихий подих шкіри
я збирався жити кличу звіра
який милий і мудрий фацет
не з показних мудрагулів
а таки справді мудрий
одразу видно
щоз доброго тіста
уважний і ввічливий
навіть вираз його лиця
видає легке зусилля
гортанний – в захід – аспера
перистий – в проріз – лист
від патоки до пастора
інкубуси сплелись
перетин слова з променем
вирощує церкви
горбатого до повені
0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар
і з випарів лайна до бога як до поту
проповідуєш безвість як ніч проповідує спрагу
місце скрипу води оповите нічийним дощем
споконвічна гора з–під каміння просочує брагу
а до кого та брага до кого та спрага тече
на покатих прогалинах висяться тіні мужичі
ідол мозку липкий витирати крило об штани
був ти падким на простір так само як падким на звичай
Ми лишилися там, де осінній туман.
Нас ніколи нема. Нас давно вже не буде.
І Говерла-гора, і гора Піп-Іван
обернулися в будень,
у будень, у будень…
ПорозПисаний Камінь свавіллям імен,
за якими пітьма, за якими провалля.
1.
набридло дертися в пресвітери
бо на пораненій горі
виписують дражливі літери
архістратиги комарі
а інші версії заказані
джузеппе казанова
якому так заздримо
не був ані надто багатим
ані надто сильним
а його епоха
знала мужчин так само красивих
а то й красивіших за нього
але був ґречний
за оводом терпне самотній сумний рамадан
уже осипається мерва з чернечої брами
віддам тобі перстень і палець а сніг не віддам
нехай він тяжіє між нами тяжіє між нами
на дамбу не вийду там губи злюбованих слив
погруддя лілей герметична плутонна судома
яри за ярами там замшевий дощ настелив
погляд дерева покруч — за ласку дарують дукати
за труну самота за вогонь чикатіловський сплін
причаїлась задуха в легенях маленької хати
де ночуємо порізно Він або я або Він
облітають лані благально доліплені з воску
крига слів розкололась бо там уже інший ґазда
ми плекаємо зустріч під білими нігтями мозку
ах який колосальний вечір
море горілки море пива
а тоді борюкання
за кулісами раю
за ґратами кухні
поміж плюшевих штор
так витікає з мене
надмірна енергія
Прийшли до круга. Стали зусібіч.
І голови накрили прапорами.
І хтось завів нестямно довгу річ
про конуси і паралелограми.
А ми поволі падали в траву,
підклавши сон під голови патлаті.
І так виразно, ніби наяву,