Іван Мометко
Сходить сонце, вже смеркає,
Настає глибока ніч.
Дорослі двері замикають,
Дітей гріє тепла піч.
По дорозі, поміж хати,
Відчуваючи ницість існування свого,
Що раніше я не відчував,
Прямую через безкраї землі того,
Що Єві заборонене яблуко віддав.
Смуток, злість і мертва воля,
